Не дивно, що регіон часто називають столицею професійної освіти.
УТІМ, міністр освіти і науки Оксен Лісовий іще вище піднімає планку: вважає доцільним спрямувати у професійну освіту близько 50 відсотків молоді. Зважаючи на перенасичення ринку праці економістами та юристами й гостру потребу відбудови України, це цілком виправдано. Тобто є куди рости навіть рівненцям, не кажучи вже про інші області, де рівень охоплення професійною освітою — від 16 до 23 відсотків.
Звісно, потреби ринку праці — важливий, але, на жаль, не головний чинник у виборі майбутньої професії. «Першу скрипку» тут веде позиція батьків: саме вони або спрямовують дитину, або ж просто роблять вибір за неї. Часто спираючись на власний досвід, коли навчання в закладі професійно-технічної освіти сприймалося… мало не як покарання.
На Рівненщині вирішили змінити таку філософію. І, без перебільшення, зробили кадровий і технологічний «квантовий стрибок» у цьому освітньому сегменті.
…Учень Рівненського вищого професійного училища ресторанного сервісу і торгівлі Олександр Мельник здобуває професію кухаря-кондитера. Як і його одногрупник Андрій Маслов, що переїхав у поліський край із Херсонщини. До речі, викладачі стверджують, що хлопці дедалі частіше стають кухарями і кондитерами. Хоспер (сучасна піч, що поєднує властивості традиційної на дровах та електричної), дегідратор, вакууматор, термомікс, шокер, пароконвектомат… Із усім цим надсучасним обладнанням, про яке лише мріють багато роботодавців, Олександр та Андрій, як і решта понад 500 учнів, на «ти» з перших днів навчання: програма складена так, що приблизно 70 відсотків навчального модуля займає практика.
Свого часу училище готувало фахівців виключно для Рівненського радіотехнічного заводу: було, як тоді казали, кузнею кадрів. Коли ж підприємство кануло в Лету, директор навчального закладу Віктор Рудик не здався на милість несприятливих обставин, а вирішив змінити його профіль на затребуваний. Допомогли авторитет, менеджерський хист і об’єднання фінансових зусиль: третина коштів — із бюджету, третину заробили самі, ще стільки ж надійшло грантових інвестицій. Між іншим, у найскладніший воєнний рік власний заробіток становив 1,6 мільйона. Нині на базі училища діють три навчально-практичних центри за професіями кухар, кондитер та фахівець ресторанного сервісу.
Війна (а до цього коронавірус), з одного боку, обмежують можливості зростання (скажімо, не проводяться конкурси професійної майстерності), з іншого — у цей непростий час відкривається вікно для нових (як-от участь у міжнародних програмах). І йдеться не тільки про училище ресторанного сервісу і торгівлі. Те ж саме — в будівництві (взірець — Рівненське вище професійне училище №1 з його новітніми підходами), в розвої залізничної справи (тут «локомотив» — Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту) чи у столярному ділі (Квасилівський професійний ліцей). Важливий момент: усі роботи учні та майстри виконують власноруч.
Загалом в Україні на базі закладів професійної освіти діє 435 навчально-практичних центрів підготовки фахівців за різноманітними професіями. Всі вони оснащені новітнім обладнанням. 256 із них створені державним коштом, решта — бізнесом, який усвідомлює: без фахівців у нього нема майбутнього. У Рівненській області повноцінно працює 31 такий центр на базі наявних 19 закладів. Чимало з них профінансувала держава (встигла до повномасштабної війни). А там, де місцева влада зацікавлена у підсиленні регіонального ринку праці, додали фінансового ресурсу з обласного бюджету. Допомагає й участь у грантових програмах.
«Якісна професійна освіта — основа життєдіяльності суспільства. Бо будинок, у якому живемо, звели будівельники, тролейбус, яким щодня їздимо на роботу, веде водій, а зачіску нам робить перукар. І все це — система професійної освіти, — розмірковує директор департаменту освіти та науки Рівненської ОВА Петро Коржевський. — За нинішніх викликів вона, без перебільшення, є фундаментом життя країни і запорукою її відбудови. Не приховую: щоб 43 відсотки школярів обрали для життєвого старту професійну освіту, знадобилося 16 років цілеспрямованої роботи. Але результати, які вже отримуємо, того варті».
Освіта можливостей формує самодостатню людину і фахівця, впевненого: він зможе «продати» свої вміння так, аби мати достойне життя. Або ж створить омріяну власну справу. Тобто народна мудрість про те, що ремесло без хліба не залишить, справджується у будь-які часи.
http://www.silskivisti.kiev.ua/
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
